Інцест
Автор: admin ‡ Дата: 31 января 2010 ‡ Рубрика: Проза ‡
Коли ти пішов, я бачу скрізь тільки кров. Губи в крові, солоний присмак і на шибках вона…якісь чудні плями. І кров, скрізь…червоне, червоне, червоне, а… це золото? Що це??? Звідки? Тут?
Боже, це обруч…, ні, її не було, не було, але так, це вона! Обручка! Червоне… мої очі, а обручка, треба прибрати геть, плями на золоті, вони залишаються. Ні, мені треба бігти звідси ( чи треба?), але тут кров навколо, вона біля мене, підступає до ніг…А може…Ні!
То ви, то ви розбили серце, розірвали нас на шматки, а губи? А руки?
Якісь обличчя в шибках, червоні плями, а обличя знайомі…о боже, ні, та це ж мама, а то сестра, а це? Це ти? Ти? Треба розбити, розбити, але брязкіт, звідки він? Зірочки на склі, чому обличчя не рухаються, вони мертві? Чи намальовані? А може я померла? То чому ж я бачу її? Бачу скрізь тільки оте густе, червоне, липке на дотик. Але запах, його нема, отой різкий, нахабний, який б`є, збиває, вбиває-запах крові. У вухах дзвенить тиша, чи то брязкіт? А від червоного, воно починає чорніти, я сліпну, обличчя горить, а кров вже біля горла…То наша з тобою кров, бо ми змирилися, нас вже нема. Де ти?.. Я захлинаюся…Солоне…
Кузьменко Т.
А почему все о грустном? Все будет хорошо! Улыбнись надежде, вере, счастью. Боль и разлука пройдет. Время сгладит все. Раны заживут. Наступит солнечное утро, а значит – хороший день, хорошее настроение. Здоровья, счастья, удачи тебе!