Невеличкий трактат про осінь
Автор: admin ‡ Дата: 31 января 2010 ‡ Рубрика: Проза ‡ Метки: природа
Чому саме восени нас тягне до вікна, коли там вмирає природа? Але яка блискавична, яка вона приваблива - ця смерть! Чи може тільки мене вона так приваблює? Так. Осінь приваблює самотніх, бо в неї немає пари, вона - це обличчя самотності. Той каже неправду, хто вважає самотність найкращим станом для себе. Але для мистецтва нема нічого кращого за самотність. Я не вірю, що ви будете писати вірш, коли знаєте, що в Вас є поряд людина, якій Ви можете описати свій стан, бо жива розмова з коханим краща за всі вірші і поеми. Саме восени загострюється це почуття-почуття непотрібності. Осінь усім своїм виглядом спонукає до гіркоти, а її квіти своїми гіркими пахощами завдають лише болю, але не радості, яку завжди приносять квіти. Ви бачили квітку хризантему? Це така досконалість, але така сумна. Радість і осінь - це цілковите безглуздя, вона для того і існує, щоб сумувати. Але осінь і кохання-це не безглуздя, саме восени так хочеться кохати, а якщо воно виникає під час теплого, «золотого» часу осені, то це ще більш боляче, більш вразливіше.
Тому в наших очах тепло лагідного сонечка на деякий час ніби воскрешає красуню, що вже зібралася в останню путь, одягнувши востаннє святковий одяг, а незабаром одягне сивий серпанок, зима прикриє її білим саваном. Тому хай востаннє палає в її косах яскрава калина, хай горить листя нестерпним вогнем, від якого боляче очам. Нехай не так швидко обриває з неї прикраси холодний дощ, хай залише цій красуні її цноту. Най болить серце і тремтить, і до мене прийде молодий та гарний, огорне теплом, бо восени лише в обіймах тепло. Тільки він зможе обманути осінь, відігнати сум на деякий час. Самотність, осінь-ніби то синоніми. Але я не хочу завжди сумувати і не оспівую самотність, бо не вважаю, що заради мистецтва треба від усього відгородитись. Ні! Я хочу бачити звабну красуню весну, спокусливе і розважливе літо, і знову сумувати з тобою, моя красуне, Осінь.
Восени загострюються всі почуття, мабуть тому її так люблять митці і беруться за перо частіше біля вікна, на якому сльози красуні потихеньку стукають у шибку, стукають у серце. Не хочу сказати, що це відчуває лише митець, бо з самотністю рано чи пізно стикаються всі, а біль і самотність роблять тонкими навіть товстошкірих. Звісно не всі володіють пером, писати - це не інстинкт, він пробуджується не у всіх і писати починають найслабші, а не найтонші. Я не ототожнюю себе не з ким, просто хочу описати те, що відчуваю. Головне, щоб мої почуття збігалися зі схожим станом у природі і у Вашій душі, тоді ми дістанемо згоди. Я сподіваюсь, що Ви, зі своїм тверезим розумом і скептицизмом не образите моїх почуттів і не розвієте той казковий стан, який настає, коли я милуюсь блідим обличчям осені в яскравому вінку, коли для неї одної читаю свої думки, які вирішила залишити на папері. Тільки вона, моя муза, мене по-справжньому зрозуміє, бо ці думки присвячені тільки їй, але в той самий час і всім Вам, хто розуміє мене.
Самотність завжди чергується з протилежним станом, як і усе в житті, все порівнюється на терезах. Тільки «мінус» важить трошки більше, аніж «плюс», тому почуття щастя не триває довго, але на скільки вистачає цієї миті, коли настає синдром «постщасливого стану», коли залишаються спогади і стан більш спокійного щастя, несхожого на той бурхливий перший етап, найголовніший у ланцюжку: щастя - постсиндром - одужання - тверезий погляд-самотність-щастя… І так до безкінечності. Все життя тримається на цьому стані, заради миті щастя вона і живе.
Кохання і смерть стоять поряд. Поряд з ними осінь - красуня, що помирає, тому любіть осінь і любіть восени, тоді відчуєте усю гамму почуттів, побачите всі фарби ще яскравіше. І не будете вже по-буденному дивитись на осінь, Ви помітите мрійливу красуню у сукні з золотими візерунками, яка стоїть поряд з Вами, під Вашим вікном, простягає до Вас білі руки, то витираючи сльози, то посміхаючись до Вас. Ви зрозумієте ті тонкі почуття, що я так хотіла Вам показати, перелити у Ваші душі. Осінь-це справжнє диво. Я вже не самотня, тепер у мене є Ви!
Кузьменко Т.