Автор: admin ‡ Дата: 10 июня 2010 ‡ Рубрика: Поэзия ‡ Метки: Осінь
Кузьменко Т.
Я бачила одне звичайне диво,
Яке повторюється кожен рік.
Воно таке сумне, отеє диво.
Воно коротке наче мить,
але і довгеє неначе вік.
А всі ідуть і топчуть дивовижні барви,
Отеє диво, отеє золото, що під ногами їх.
То диво - осінь, і незліченні її скарби,
А ми не бачимо, не чуємо, не розумієм їх.
Але вона велику силу має і впливає,
На наші мрії, дії, почуття,
Ми плачемо біля вікна, коли її зима вбиває,
Бачимо на шибці її сльози, і як вона впадає в забуття.
Але те забуття таке прекрасне:
На листячко її лягає перше срібло снігу,
Холодний вітер заплітає її коси,
І дивиться як погляд її згасне.
